Психологи пояснюють стійкість віри у прикмети поєднанням кількох механізмів мислення. Коли людині бракує контролю над подіями, мозок активніше «домальовує» зв’язки там, де їх насправді немає — від «чорного кота» до «щасливого числа». Експерименти показали: у ситуаціях невизначеності ми частіше бачимо ілюзорні закономірності та намагаємось упорядкувати випадковість, що й підживлює забобони.
Другий механізм — ілюзія контролю: ми схильні переоцінювати власний вплив на випадкові події (наприклад, «як кину монету правильно — пощастить»). Класичні дослідження описують, як відчуття контролю виникає навіть там, де його бути не може, — і така когнітивна помилка робить прикмети психологічно привабливими, бо зменшує тривогу перед невідомим.
Є й практичний бік: ритуали та «щасливі талісмани» здатні короткочасно підвищувати впевненість у собі й полегшувати стрес, завдяки чому люди інколи демонструють кращі результати в завданнях на пам’ять, спритність чи точність. Доведено, що активація забобонних уявлень підсилює самоефективність, а прості ритуали зменшують реакцію мозку на власні помилки — отже, допомагають зосередитися на дії, а не на страху провалу. Це не «магія», а вимірюваний психологічний ефект підтримки та контролю.
Експерти наголошують: віра у прикмети тримається також на культурній передачі — ми переймаємо звички від родини, спільнот і медіа, а поодинокі «влучні збіги» підкріплюють цю віру сильніше за десятки спростувань. Популярні наукові пояснення підсумовують: наш мозок природно шукає патерни й агенти причинності, тож прикмети стають «короткою дорогою» до відчуття порядку у світі.